Через рік після закінчення війни в Україні може бути близько мільйона людей, залежних від психічноактивних речовин. Це один із прогнозів нового дослідження благодійного фонду «Здорові рішення» та Українського Католицького університету. 

Досвід України в цьому сенсі не унікальний: подібна тенденція спостерігається в усіх (по)воєнних суспільствах та арміях за останні сто років. Проте наша держава досі переймає лише досвід проблем, ігноруючи знайдені за десятиріччя рішення. Україна досі карає за наркозалежність, поки світ переходить до лікування цієї хвороби. 

Судячи зі статистики наркозлочинів за останні роки, український підхід не працює. Кримінальні справи не зцілюють залежність, а змушують хворих уникати допомоги. Як наслідок — проблема приховується, задавлюється та поглиблюється. І ми повинні вже сьогодні змінювати наркополітику, якщо завтра хочемо мати незалежну Україну. Чому — пояснюємо у Всесвітній день боротьби з наркотиками.

Матеріал написаний на основі:

• трьох досліджень “Здорових рішень” – спільно з БФ “Харків з тобою”, спільно зі Школою права УКУ та власного дослідження команди правників фундації.
• круглих столів та фахових обговорень, які ми ініціювали, за участі фахівців, експертів, політиків, правоохоронців та судів;
• обговорень, для яких ми збирали лікарів, бойових медиків та інших фахівців, які працюють з військовослужбовцями з залежностями;
• візиту Комісії з наркополітики країн Східної та Центральної Європи та Центральної Азії, співорганізатором якого є “Здорові рішення”.

Масштаби проблеми

Кількість людей, засуджених за «наркотичні» статті в Україні, зростає: із 10,2 тисяч у 2021 році до 13,9 тисяч у 2023 році. Це четверте найпопулярніше кримінальне правопорушення в державі. 

Однією з головних причин тенденції є війна: намагання вгамувати емоційний та фізичний біль, страх, стрес. 

Ксенія Шаповал, керівниця програм «Громадянська стійкість» міжнародного фонду «Відродження», відзначила на зустрічі за результатами дослідження про ситуацію з наркозалежністю в Силах Оборони, що в Україні збільшується споживання наркотичних речовин навіть серед дітей і підлітків, батьки яких, наприклад, пішли на фронт. 

На це зростання «попиту» накладається еволюція пропозиції. Ще ніколи наркотики не було купити наскільки легко для споживачів та настільки безпечно для продавців.

Прокурор третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генпрокурора Олександр Коваль пояснює, що виробники постійно знаходять нові, де-юре незаборонені речовини, або ж розбивають процес поширення на десяток окремих операцій, жодна з яких не є сама по собі кримінально карною. Анонімності учасників сприяють закриті месенджери та криптовалюти. 

Якщо порушників таки знаходять і йдеться про адміністративну відповідальність, українські суди у 95,4% обирають штраф (дані за 2023 рік) у середньому розмірі 861,20 гривень. Мабуть, зайве пояснювати, що це не зупиняє наркотрафік: кількість відповідних адміністративних справ із роками не зменшується.

Також війна породжує нову групу вразливих до вживання — військових і ветеранів. 

«Усі дослідження результатів війн останнього сторіччя говорять про те, що мінімум 30% ветеранів мають стійкі залежності»
розповідає Тетяна Гавриш, співзасновниця БФ «Здорові рішення». 

Наркозалежність в Силах оборони — важливий напрямок роботи «Здорових рішень», тема болюча та табуйована. Адже військо має тенденцію приховувати проблеми, а суспільство природно ідеалізує захисників та захисниць. Та це не зменшує реальних викликів: кожен четвертий засуджений український військовий у 2024 році засуджений за наркотики. І це не спроби воїнів розважатися. Це часто вимушене вживання: спроба втамувати біль, ігнорувати травму, не заснути, побороти страх, виконати бойове завдання. Замість якісної допомоги вони отримують ігнорування або тавро кримінального покарання.

Покарання хворих 

98% українських військових, засуджених за наркотичні злочини, — споживачі. Такі дані нашого дослідження. Подібний результат свідчить, що українська правоохоронна система примітивізує боротьбу з наркозлочиністю: пріоритезує тих, у кого знайшла умовну цигарку з канабісом, а не тих, хто продає їх тисячами. Справи споживачів значно легше довести, вони добре демонструють «діяльність» правоохоронців та дарують їм позитивну статистику.  

З початком вторгнення сталося більш ніж трикратне збільшення засуджених військовослужбовців за статті Кримінального кодексу, пов’язані з наркотиками – з 9,73% у 2022 до 24,72% у 2024. 

Як бачимо, наркозалежних не лікує кримінальна відповідальність. Судимість лише заважає їм у майбутньому отримати роботу чи кредит, усиновити дітей, виїхати за кордон. 

«Якщо зберігати чинний підхід, застосовувати репресії і карати споживачів, то протидія незаконному обігу наркотиків стає джерелом нових ризиків. Насамперед це криміналізація військовослужбовців, яка створює для них нові бар’єри в поверненні до мирного життя»
пояснює Микола Карчевський, професор кафедри права та публічного управління Університету Короля Данила

Ця проблема не виникла зараз. Як свідчить дослідження «Здорових рішень», ще у 2018 році 84% обвинувальних вироків у наркотичних справах стосувалися переважно зберігання мінімальних кількостей для особистого споживання. 

Коли ми говоримо про мінімальні кількості, маються на увазі дійсно мінімальні. У половині випадків — це наркотики, що не перевищують 0,5 г героїну. У шість разів менше, ніж кількість, за яку карають в Австрії чи Іспанії. 67% українських вироків — покарання за канабіс. 

Українські суди вже розуміють, що ув’язнення — не зовсім адекватна відповідь на зберігання наркотиків для особистого вживання. Тому половина засуджених отримує звільнення з випробувальним терміном. Але критично мало людей зобов’язують пройти курс лікування, також в Україні майже відсутня практика пробаційних програм. 

Натомість держава досі оперує застарілими інструментами, зокрема, диспансерним обліком із розголошенням персональних даних. Наше дослідження показує, що «більшість пацієнтів, які мають залежність, вважають існування такого обліку однією з ключових речей, що відвертає їх від звернення за лікуванням». 

Стигматизація наркозалежності — чи не головна перепона в боротьбі з нею. Повертаючись до прикладу війська, ні військовослужбовцю, ні його командиру не вигідно навіть повідомляти про залежність, бо це гарантує їм нові проблеми.

Ця тема табуйована суспільством, про неї не хоче говорити держава. Ми навіть не маємо реальних даних про масштаби залежності в Силах оборони: базову інформацію, необхідну для якісного лікування та реабілітації. Також ми не маємо всіх необхідних даних про залежність у суспільстві, бо держава не проводить таких досліджень. 

Та наркозалежність — серйозний ризик. Вона створює загрози, подекуди фізичні, для родин та громад. Сприяє повторній криміналізації залежних (гроші на дозу необхідно десь брати). І заважає Силам оборони.

«Звичайно, ніхто в оточенні не дуже хоче, наприклад, спати в одній кімнаті з ХХХХ, який посеред ночі встає, ходить з ножом, а потім ще там своєму якомусь другу каже: «Дивись, ти зараз виріжеш перший ряд, а я другий». Звичайно, вони йдуть до командира, і кажуть: «Приберіть його нахер, або ми його самі приберемо»
цитата психолога з нашого дослідження:

На четвертий рік є вторгнення в українській наркополітиці відбувається «ідеальний шторм»: війна збільшує кількість залежних, а держава поглиблює суспільну проблему кримінальними справами. Настав час змінювати підходи.

Міжнародний досвід

Україна — не перша країна, яка стикається зі зростанням наркозалежності, й наша ситуація поки не виглядає (хоча даних бракує) найгіршою. Усього тридцять років тому Лісабон називали героїновою столицею Європи, проте Португалія та ряд інших країн світу вжили заходів. Їхня суть проста — залежних треба лікувати, а не карати.

Насамперед це проявляється в дещо контрінтуїтивній реформі — декриміналізації особистого вживання/зберігання наркотиків.

Щодо канабісу таку зміну ввели в, наприклад, Люксембурзі, Бразиції та Південній Африці. Понад двадцять країн світу декриміналізували взагалі всі наркотики. До певної граничної дози за особисте вживання/зберігання не карають, серед інших, Польща, Естонія, Німеччина, Швейцарія, Італія, Чилі, Аргентина. 

Всесвітня організація охорони здоров’я та Програма розвитку ООН закликають до декриміналізації вже більше десяти років. Аргументи на користь цього рішення логічні: без страху покарання хворі звертаються за допомогою. Їхня проблема додатково не ускладнюється кримінальною відповідальністю. Держава витрачає менше грошей (Україна платить за кожного засудженого аналог двох мінімальних зарплат на місяць).

І ці зміни працюють: у Португалії за десятиліття після реформи участь залежних у лікуванні зросла на 94%, хоча попит на наркотики знизився на 37%. 

Декриміналізація була лише першим кроком. Тепер, коли хворий може отримати допомогу, її необхідно надавати. Цитуючи дослідження «Здорових рішень», «У центрі уваги реформованої української наркополітики має бути громадське здоров’я, зокрема через заходи зі зменшення попиту (профілактика, лікування, реабілітація), програми зменшення шкоди (обмін шприців, замісна підтримуюча терапія тощо), а також забезпечення доступу до необхідних медикаментів для законного використання».

Правоохоронна система повинна позбутися залежності від «малих доз» та сконцентруватися на боротьбі з великими гравцями: виробниками та продавцями наркотиків. Це ще одна зміна, яку впроваджують країни, що декриміналізували особисте вживання/зберігання й так, зокрема, вивільнили значні ресурси правоохоронців. 

Ряд змін повинні відбутися і в медицині. Наприклад, допомога мусить стати географічно доступною, не прив’язаною лише до психіатричних стаціонарів: є потреба у впровадженні амбулаторних послуг з психіатричної допомоги на базі кластерних та надкластерних лікарень. Частину інтервенцій, зокрема мотиваційне консультування, слід дозволити проводити, серед інших, навченим медсестрам, щоб вирішити проблему з кадрами. 

Важливо, щоб Україна запровадила дієву систему комплексних національних досліджень щодо вживання наркотиків. І щоб почала працювати національна система моніторингу зловживання ліками. Будь-які рішення мусять ґрунтуватися на достовірних даних. 

Урешті, важливо налагодити якісну комунікацію між відповідальними за боротьбу з наркозалежністю інституціями та визначити єдиний центр управління цією політикою. Ми вважаємо, що ним має стати Міністерство охорони здоров’я. Хоча наразі положенням про МОЗ нормативно не врегульована координуюча функція з наркополітики.

Окрема комплексна стратегія необхідна для боротьби з залежністю у війську. Це важливо і для обороноздатності, і для реінтеграції ветеранів. Зі слова «наркотик» необхідно зняти табу.

«Цієї проблеми не уникала жодна армія світу»
каже Вікторія Тимошевська, виконавча директорка БФ «Здорові рішення»

Ще до потрапляння людини у військо необхідний якісний скринінг та, в ідеалі, допомога таким людям, допоки їхній стан не стабілізується. Військові підрозділи повинні виконувати завдання, а не вирішувати проблеми з наркозалежним поповненнями. 

У самому війську потрібно покращити допомогу залежним. Серед рішень, які запропонували учасники обговорення, організованого «Здоровими рішеннями»,  — перевести військових психологів до структури меддопомоги та позбавити невластивих бюрократичних функцій. Створити можливості для продовження реабілітації залежних у спеціалізованих центрах. 

Враховувати фактор співзалежності, тобто лікувати не одного військового, а групу побратимів, які вживають наркотики разом. Крім того, слід інформувати військових про доступність допомоги. І вже зараз створювати уніфіковану систему допомоги ветеранам із залежністю.