Після старту офіційних переговорів про вступ України до ЄС в 2024 році перед Україною постала потреба адаптувати своє законодавство до європейського в межах переговорних розділів. 

Одним із пріоритетних напрямків такої роботи є реформування законів та політики щодо наркотиків відповідно до європейських норм. 

Тобто важливо в Україні ухвалити людиноцентричну стратегію реформування наркополітики, яка б узгоджувалася з європейськими стандартами та найкращими практиками. Насамперед мова про acquis communautaire ЄС у сфері наркополітики: Угода про асоціацію України з ЄС, Стратегія ЄС з наркотиків на 2021–2025 роки та План до неї, а також підходам, закладеним в документах глобальних міжнародних організації (ООН). 

“Здорові рішення” публікують аналітичне дослідження “Забезпечення права на збереження ментального здоров’я і доступу до лікування цивільного населення й ветеранів в умовах війни та повоєнний період”.

Мета дослідження – у формуванні стратегічних рекомендацій для реформування української наркополітики відповідно до європейських стандартів та потреб суспільства.

Тут є зокрема аналіз ключових європейських документів та документів глобальних міжнародних організацій задля виявлення пріоритетів гармонізації українського законодавства з Європейським Союзом та закладення фундаменту для довгострокових змін у сфері наркополітики. 

Є рекомендації щодо наближення кримінального законодавства України та політики щодо обігу наркотиків та ПАР до права ЄС в контексті євроінтеграційних процесів. 

Описано основні, на думку авторів, бар`єри та перешкоди до впровадження в Україні якісних, доказових послуг особам, які страждають від вживання психоактивних речовин (особлива увага акцентується на залежних військових, частка яких у зв`язку із повномасштабною війною зростає). Значною мірою аналіз зосереджується на питанні доступу до контрольованих ліків, особливо для лікування болю та психічних розладів. 

Європейські стандарти підкреслюють важливість доступності таких засобів у медичних цілях, водночас посилюючи контроль над їхнім незаконним обігом. В умовах війни та післявоєнного періоду цей аспект стає особливо актуальним для України. Коротко резюмуємо основні тези дослідження.

Наразі наркополітика України побудована на каральній моделі. 

Її суть: боротьба з наркотиками – це зазвичай кримінальне переслідування і покарання наркозалежних замість їхнього лікування, реабілітації та соціальної інтеграції.  Наприклад, офіційна судова статистика за 2023 рік показує, що за статтею 309 Кримінального Кодексу України («Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту») засудили 10 831 людей. 

У 90% випадків суди звільняють засуджених від відбування покарання з випробуванням, однак їх не зообов`язують пройти лікування залежності. Тобто держава інвестує більше коштів у переслідування, ніж у реальну допомогу, що в подальшому загрожує поширенням інфекцій (випадків ВІЛ, гепатитів), зростанням смертності серед залежних та погіршенням стану їхнього здоров`я, соціальною ізоляцію та стигматизацією залежних, які через загрозу покарання бояться звертатись за допомогою. 

На противагу цьому, медико-соціальний підхід, який застосовується у багатьох прогресивних європейських країнах, інший. Його суть: наркотична залежність – це проблема охорони здоров'я, а не кримінальний злочин.

У фокусі наркополітики країн ЄС:

• зниження попиту на наркотики через профілактику, лікування, реабілітацію та соціальну інтеграцію залежних;
• зниження шкоди від наркотиків через створення кімнат для безпечного вживання наркотиків, широкий доступ до тестування на ВІЛ та гепатит для раннього виявлення інфекцій тощо;
• зниженняя пропозиції на наркотики через боротьбу з наркотрафіком та організованою наркозлочинністю. 

Медико-соціальний підхід не передбачає жорсткого кримінального переслідування та покарання звичайних споживачів – які вживають та/або зберігають наркотики. 

У різних країнах підходи до декриміналізації вживання та зберігання наркотиків без мети збуту можуть різнитись: від повного скасування покарання для особистого користування, як у Німеччині та Уругваї, до заміни кримінальних санкцій адміністративними, які можуть включати втручання у здоров’я, як, наприклад, у Чехії.

Війна в Україні значно погіршила ситуацію з психічним здоров’ям людей: росте рівень депресії, ПТСР та інших розладів, росте споживання наркотиків серед цивільних і військових. Суди та правоохоронці перевантажені, бо зосереджені на переслідуванні наркоспоживачів замість боротьби з організованою наркозлочинністю. 

Конвенції ООН про наркотики покладають на країни-учасниці обов’язок криміналізувати незаконний обіг наркотиків, але не зберігання для особистого використання. 

Встановлення допустимої кількості (порогового значення) наркотиків для легального зберігання та особистого вжитку потребуватиме балансу між інтересами залежних в частині їхнього лікування та зменшення шкоди від залежності (до прикладу, через безпечне вживання наркотиків) та переслідуванням дилерів та торговців.

Оновлена законодавча база має передбачати: людину не покарають штрафом чи криміналом, якщо вона має наркотики для себе, і їх менше, ніж офіційно встановлені державою межі, так звані порогові значення.

Порогові значення ПАР теж потребують корекції з урахуванням фармацевтично обґрунтованих розрахунків летальних доз для наркотичних та психотропних речовин. Це відповідатиме передовій практиці ЄС та обумовить зміну підходів у роботі правоохоронних і судових органів.

Значна увага має бути приділена якісним та доказовим послугам військовим та ветеранам, які через стрес та жахіття війни вживають психоактивні речовини (маючи або набуваючи залежність “без вини”). Ця проблема наразі табуюється в суспільстві, однак існує та росте. Потребують розробки та впровадження програми раннього скринінгу та виявлення військовослужбовців, які мають проблемне вживання ПАР, розпочате під час військової служби. Держава повинна забезпечити їм доступ до таких сервісів та послуг і направлення на інтенсивну допомогу за потреби. Для цього слід внести зміни у Постанову КМУ від 12.01.2024р. №32.

Залежні військовослужбовці, які є пацієнтами замісної підтримувальної терапії і були визнані придатними до військової служби, мають проходити лікування на базі цивільних медзакладів. Для організації і впорядкування цього процесу необхідним є розробка спільного, міжвідомчого наказу МОЗ та Міноборони.

При розробці та оновленні стандартів меддопомоги за напрямом психічного здоров'я треба передбачити інтеграцію з послугами раннього виявлення, діагностики та лікування розладів, пов'язаних з вживанням ПАР та алкоголю. 

В державі на сьогодні є стандарт меддопомоги залежним і стандарт соціально-психологічної реабілітації для них. Але досі не визначено, коли мають закінчувати послуги в медзакладі і видавати направлення на соціально-психологічну реабілітацію. 

Існує обмежена можливість надання психосоціальних послуг лікарям-наркологам та лікарям-психіатрам. Наказом МОЗ визначено, що такі послуги в медзакладі можуть надавати лише сімейні лікарі або спеціалісти з психотерапевтичною або психологічною освітою. Мотиваційне консультування, техніки профілактики рецидивів (які є частиною когнітивно-поведінкової терапії) є одними з основних інструментів та інтервенцій для осіб з розладами вживання ПАР та алкоголю. Важливо, щоб такі інтервенції міг надавати лікар-нарколог або лікар-психіатр (або навчена медсестра) оскільки не в усіх закладах є психологи та психотерапевти.

Проблема браку кадрів, серед іншого, зумовлена відсутністю професійних стандартів для окремих фахівців (лікаря-психотерапевта, психотерапевта, клінічного психолога, лікаря-психолога, лікаря-нарколога та лікаря-психіатра, тощо). Таке становище призводить до відсутності чіткого розподілу функцій медперсоналу та надавачів психосоціальних послуг, а, отже, надмірного витрачання фінансових ресурсів держави.

Окремої уваги потребує географічна недоступність послуг. Наявна мережа медзакладів орієнтована на стаціонарну психіатричну допомогу, коли багато людей потребують амбулаторного лікування різної інтенсивності. Тобто є потреба впровадити такі послуги з психіатричної допомоги на базі кластерних та над кластерних лікарень. 

Для профілактики залежності цивільних, військових і ветеранів має бути затверджена і працювати національна система моніторингу зловживання ліками, зокрема рецептурними (опіоїдні знеболювальні засоби, барбітурати тощо). Тобто слід негавно оцінити нинішні практики призначення та використання військовослужбовцями знеболювальних.

Окремого регулювання та узгодження потребують питання забезпечення як цивільних, так і військових контрольованими ліками для полегшення болю та ментального здоров'я. Наразі є катастрофічно низька кількість аптек, яким можна продавати контрольовані ліки. Це обмежує доступність цих препаратів, особливо для пацієнтів сільської місцевості, прифронтових зон, деокупованих територій. 

Слід змінити підходи до фінансування комплексного лікування та надання послуг людям із розладами, внаслідок  вживанням ПАР та алкоголю.  Наразі в рамках існуючих пакетів ПМГ відсутнє належне фінансування, яке б могло покрити витрати комплексного лікуванням таких розладів.

Гальмування доопрацювання та ухвалення стратегії розвитку наркополітики до 2030 року, приведення її у відповідність до європейських норм та трендів значною мірою зумовлене відсутністю єдиного “центру” управління такою політикою в державі.

Провідна роль в провадженні наркополітики в Україні має належати МОЗ, яке не тільки має формувати таку політику, але й координувати діяльність інших органів виконавчої влади із зазначених питань. Однак Положення про МОЗ нормативно не врегульовує координуючу функцію з наркополітики. 

В Україні досі залишається чинним диспансерний облік залежних з персоніфікованими даними (міжвідомчий Наказ №306 від 10.10.1997р.). Він традиційно використовувався для подальшого застосування різних санкцій. Тому більшість залежних пацієнтів вважають існування такого обліку однією з ключових речей, що відвертає їх від звернення за лікуванням до комунального медзакладу. Цей порядок суперечить Закону України «Про психіатричну допомогу». 

Європейські акти встановлюють необхідність визначення на рівні країни національного координатора з питань моніторингу, який матиме здійснювати на рівні країни моніторинг наркоситуації. Відповідно до Директив ЄС та розробленого державою плану, функції з моніторингу переходять до ДУ «ЦГЗ МОЗ України». Для врегулювання в цій частини повноважень координатора необхідно внести зміни до Постанови КМУ № 685. Відсутність цих змін шкодить ефективності системи міжсекорального обміну даними, затвердженні звітних форм та системи збору даних.

Якісний збір даних також неможливий без впровадження новітніх методів вивчення наркосцени, наприклад, таких як: DC (перевірка ПАР на склад та чистоту), USA (аналіз ПАР на основі залишків в шприцах), W/DS (аналіз Даркнету у частині ПАР). Жодне з зазначених досліджень в Україні не проводиться. Для запровадження цих методів потрібна розробка окремих міжвідомчих наказів, зокрема які регулюють систему раннього оповіщення. 

Важливою правозахисною рекомендацією міжнародних організацій у сфері контролю за обігом наркотиків є залучення до ухвалення рішень у сфері наркополітики організацій громадянського суспільства. На рівні країни існує низка дієвих механізмів залучення громадських організацій та цивільного сектору. Зокрема, через впровадженні механізму моніторингу якості та доступності послуг силами спільнот. 

Повний аналітичний звіт можна прочитати нижче.