Ця публікація також доступна такими мовами:

Формування політики України щодо окупованих територій: головні виклики

Друзі, запрошуємо Вас ознайомитися із дискурсивним протоколом за результатами конференції на тему: “Формування політики України щодо окупованих територій”.

Конференція була організована БФ “Здорові Рішення” у партнерстві з МФ “Відродження” та Інститутом Фронтиру. До дискусії долучилися провідні експерти, державні управлінці та громадські діячі. Захід передбачав чотири дискусійні панелі, на яких ми запропоновували учасникам обговорити низку гранично важливих питань щодо розвитку української державності.

Як зберегти суб’єктність України в умовах, коли території України залишаються окупованими? Чому західні партнери пропонують нам залишити території в окупації?

— За сьогоднішніх обставин ми все частіше чуємо про перемовини та все менше про кордони 1991 року. Складається враження, що ми перевизначаємо перемогу. Важливо зазначити, що міжнародно визнані кордони 1991 року та відновлення територіальної цілісності є та залишаться нашим пріоритетом. Незаконна окупація не повинна ставити під сумнів наше право на суб’єктність. Окупація є наслідком порушення нашої безпеки. Тож нам варто дивитися на повернення територій не як на питання перемоги, але насамперед як на питання відновлення дії міжнародного права.

— Україна досі не допрацювала питання окупації на міжнародному рівні. Намагаючись пояснити, що окупація — це не мир, ми не змогли зробити це твердження зрозумілим та відчутним. Багато людей, навіть із найкращими намірами, вважають, що війна настільки жахлива, що окупація може бути кращою (бо нібито зменшує людські страждання). Ми не донесли, що окупація не зменшує людських страждань. Вона лише робить їх невидимими. Окупація — це не просто зміна одного прапора на інший. Це зґвалтування, викрадення, знищення ідентичності, депортація та примусове усиновлення наших дітей росіянами. Це фільтраційні табори та масові поховання. Цього ми не донесли.

Яким має бути врядування на дійсних та майбутніх деокупованих територіях?

— Повернення інституту здоров’я на деокуповані території стало одним із перших урядових запитів на створення системної політики в певній сфері публічного урядування. Система охорони здоров’я стала своєрідним тригером для того, щоб розглядати проблему деокупації та реінтеграції комплексніше, ніж лише через призму медицини. Насамперед тому, що охорона здоров’я стосується кожної людини у кожний етап її життя. Перше, що робить Росія, коли приходить на території й встановлює своє врядування, — це починає працювати у сфері освіти та охорони здоров’я. Окупанти починають відновлювати зрозумілу для них модель: повертають поліклініки, паперові форми, засипають медичний персонал грошима тощо.

— Виникає серйозне питання, чи повернулося повноцінне публічне врядування на наразі деокуповані території. Складається враження, що ми досі чекаємо на створення ідеальних безпекових умов. У громадах деокупованої Харківської області мешканці не отримують повноцінної медичної допомоги та освітніх послуг для дітей. Натомість пропонуються компромісні рішення, які не задовольняють усіх потреб. Нам необхідно шукати нестандартні підходи, адже рішення щодо деокупованих територій неминуче потребуватимуть змін у політиках усередині України.

Які стандарти ми маємо закладати у розбудову інфраструктури, аби не клонувати минуле?

— Україна стоїть перед важливим завданням модернізації підходів до виробництва та використання енергії. Дослідження в Київській області показали, що багато місцевих громад зосереджені на розв'язання поточних проблем, але не готові мислити стратегічно та впроваджувати інноваційні підходи. Процес відбудови повинен включати переосмислення можливостей співпраці з бізнесом і запровадження нових моделей, що базуються на сучасних технологіях і ефективних фінансових механізмах.

— Стратегія відновлення енергетичної інфраструктури має базуватися на використанні мобільних газопоршневих і газотурбінних установок, а також сонячних електростанцій. Однак реалізація таких проєктів вимагає значних інвестицій, які можуть бути забезпечені переважно приватним бізнесом. Держава повинна створити сприятливі умови для залучення бізнесу, зокрема шляхом забезпечення прозорих правил, що дозволяють продавати електроенергію за ринковими цінами. Соціальна підтримка має бути спрямована виключно на найбільш вразливі категорії населення, що дозволить ефективно використовувати ресурси.

Щиро дякуємо спікерам та учасникам конференції! Запрошуємо наших читачів ознайомитися із повним текстом протоколу конференції за посиланням: