Ця публікація також доступна такими мовами:

Чотири сценарії реінтеграції мешканців окупованих територій. Від повернення кордонів 1991 року до втрати нових територій

Це результати дводенної сесії, у межах якої 40 українських та іноземних учасників формулювали ключові питання щодо реінтеграції українців, які зараз живуть на тимчасово окупованих Росією територіях. Сесія пройшла 19 та 20 лютого 2024 року у Львові, зібравши українських та іноземних учасників — інтелектуалів з юридичної, гуманітарної, культурологічної та військової сфер.

Експертна дискусія була ініційована, організована та підтримана Благодійною фундацією «Здорові рішення для відкритого суспільства», Школою права УКУ та Українським католицьким університетом.

Коротко переповідаємо сценарії, з повною версією можна ознайомитися наприкінці.

Сценарій 1. Вихід України на кордони 1991 року

Добровільно колаборацією з окупантами займаються до 20% населення тимчасово окупованих територій. Проте Україні, ймовірно, не варто намагатися покарати всіх цих людей кримінально. 

По-перше, суди, як показує досвід мерів деокупованих міст, можуть бути неефективними.

По-друге, із тими, хто не скоїв особливо тяжких злочинів, краще шукати шляхи примирення через створення інституту комісій із примирення — це модель забезпечення справедливості в балансі з милосердям за участі місцевих громад. Якщо не церква, то «рада мудреців» на рівні громади може ухвалюватирішення. Результатом повинен стати новий етап люстрації. 

Водночас люди, які вчиняли тяжкі злочини під час окупації, повинні бути засуджені. Якщо просто оголосити про амністію для всіх, реінтеграція зазнає краху. 

Усі деокуповані території потребуватимуть особливого правового статусу, оскільки реінтеграція повинна бути поетапною. Зокрема щоб деокуповані території радикально не впливали на решту. 

Україні знадобиться ліберальна політика щодо мови та релігії. Примирення означає  простір гідності, а не приниження. Наприклад, найкращий спосіб залишити Крим в Україні — визнати його відмінність. 

Якщо в Росії не відбудеться радикальних реформ, Україні слід говорити не про мир, а про перемир’я. Крім того, на деокупованих територіях залишаться російські диверсанти. Отже, нам доведеться говорити про унеможливлення подальшої колаборації. 

Сценарій 2. Часткове відновлення контролю над окупованими територіями

Наприклад, про вихід на лінію розмежування до повномасштабного вторгнення 24.02.2022. За такого розвитку подій перед Україною постають завдання з реінтеграції населення, яке перебувало під окупацією з 2014р., та економічного відновлення.

Тут також необхідно розмежувати поняття «пристосування без колабораціонізму» і «колабораціонізм». Загалом показник колаборації на окупованих територіях невисокий, а на прикладі Херсону й Харківської області бачимо, що після деокупації активні колаборанти тікають самі. Потрібно надати всім охочим можливість виїхати до Росії. 

У цьому сценарії населення на деокупованих територіях скоротиться. 

Найбільшою втратою за такого сценарію буде група людей, яку можна назвати помірно проукраїнською. Це громадяни, які чекали на деокупацію, але не отримали її через часткові невдачі Сил оборони. Як наслідок, у них формується критичне ставлення до керівництва України.

Як заселити території, що їх залишили окупанти й колаборанти? Серед опцій – як  добровільне переселення українців з інших регіонів завдяки економічним стимулам та патріотичному пориву, так і пошук мігрантів із країн Європи й Америки, Азії та Африки.

Сценарій 3. Консервація лінії фронту

Прифронтові території переходять в особливий режим. Перед Україною постає  завдання щодо роботи з населенням під окупацією й управління соціальними зв’язками з ним. 

Україна тимчасово погоджується на територіальні втрати, зате стає членом ЄС і НАТО. Потрібно виграти час, щоб наростити спроможності. 

Люди на тимчасово окупованих територіях повинні відчувати легітимність української влади, знати, що їх слухають та чують.

Сценарій 4. Втрата нових територій

За такого сценарію перед Україною постають завдання з роботи з населенням під окупацією та  управління соціальними зв’язками з тими, хто живе за особливого режиму біля нової лінії бойового зіткнення.

Необхідно наголошувати на неетичності пропозицій «території в обмін на безпеку». Акцентувати на розчаруванні окупованих українців реаліями російської влади. 

Внутрішні переселенці — ланка між Україною й тимчасово окупованими територіями. Але також держава має створювати інституції сталого впливу, щоб виробляти певні погляди на покоління вперед. 

Спротив — найважливіший маркер. Навіть суржик став інструментом спротиву, завдяки якому можна легко ідентифікувати, хто свій, а хто чужий.